Вища рада правосуддя (ВРП) притягнула до дисциплінарної відповідальності суддю Шевченківського районного суду Полтави Наталію Тімошенко. Феміда визнала її винною у систематичному штампуванні рішень про одноосібне виховання дітей батьками, що відкривало чоловікам шлях за кордон та звільняло від мобілізації. Покарання виявилося відчутним: суддя отримала сувору догану, а її гаманець «схуднув» на суму доплат протягом наступних трьох місяців.
Тімошенко поповнила список служителів Феміди цього суду, які потрапили під санкції ВРП за аналогічні схеми. Раніше, наприкінці березня, дисциплінарні заходи вже були застосовані до її колег – Володимира Бугрія та Олени Шевської. Розгляд справи самої Тімошенко затягнувся до 8 квітня через ротацію її захисників, проте фінал виявився закономірним для цієї групи суддів.
Дисциплінарна палата виявила приголомшливу швидкість роботи: справи про визначення місця проживання дітей розглядалися за лічені дні, а іноді й хвилини. Рекордний зафіксований темп – 3,5 хвилини на все засідання разом із перебуванням у нарадчій кімнаті. Думку дітей чи висновки органів опіки суддя ігнорувала, спираючись лише на формальну згоду матерів із позовами.
Серед тих, хто скористався прихильністю Тімошенко, опинився і її колега – суддя Полтавського окружного адмінсуду Сергій Бойко. Йому знадобилося лише 11 днів, щоб стати «батьком – одинаком» за рішенням суду. Це дозволило посадовцю шість разів виїжджати за межі України в умовах воєнного стану. Наразі Бойко сам став фігурантом окремого дисциплінарного провадження.
Цікаво, що під час перевірки з’ясувалося: одна із сумнівних справ просто зникла з приміщення суду. Це не завадило членам ВРП встановити істину, попри спроби приховати документальні сліди маніпуляцій із правосуддям.
Схема з перетином кордону та маніпуляції судді Бойка
Кейс Сергія Бойка став найбільш показовим у розслідуванні, продемонструвавши цинізм обходу мобілізаційних обмежень. Суддя намагався буквально «вихопити» потрібну йому колегу через систему авторозподілу, подаючи ідентичні позови один за одним. Перші чотири спроби виявилися марними, оскільки система обирала іншу суддю, і Бойко їх миттєво відкликав.
Успіх прийшов на п’ятий раз, 29 березня, коли справа нарешті потрапила до Наталії Тімошенко. ВРП зафіксувала фантастичну оперативність: реєстрація позову відбулася о 07:46, розподіл завершився о 08:25, а квитанцію про оплату збору Бойко надав лише о 09:13. Виходить, що судова машина спрацювала ще до того, як позивач фізично дійшов до банківської установи.
Прикордонна служба розкрила саму механіку поїздок Бойка до Європи, яка виглядала як ретельно спланована вистава:
- Сім’я прибувала до пункту пропуску на одному автомобілі.
- Перед самим контролем дружина виходила з салону та йшла через кордон пішки.
- Бойко з дитиною заїжджав на пост через «зелений коридор», демонструючи рішення Тімошенко про статус одинака.
- Одразу за лінією кордону дружина поверталася в авто, і вони продовжували подорож як звичайна родина.
Додому подружжя завжди поверталося разом у тій самій машині, не ховаючись від контролю на в’їзді.
Під час розгляду справи Бойко намагався вводити ВРП в оману, стверджуючи, що дружина не була з ним у поїздках. Проте записи камер спостереження на митниці спростували його слова: жінка проходила контроль із різницею в лічені секунди від авто чоловіка. Це повністю розбило легенду про «самотнього батька».
Додатковим доказом фальсифікації стали власні декларації Бойка. У суді він запевняв, що дружина втекла до Німеччини і не займається сином, але у фінансових звітах за 2023 – 2025 роки він вказував її як члена сім’ї, з яким проживає під одним дахом у Полтаві.
Маніпуляції у справі Геннадія Сікалова та втрачені документи
Ще одним гучним епізодом стала справа за позовом Геннадія Сікалова проти Світлани Манжос. Тут також простежувалася типова схема: позивач атакував суд повторними заявами, поки справу нарешті не розписали на «зручну» суддю Тімошенко. Це сталося 23 серпня 2023 року, одразу після того, як попередню заяву Сікалова вона сама ж залишила без розгляду.
На розгляд цієї справи пішло 29 днів, але якість процесу була суто формальною. Дитину, якій уже виповнилося 12 років, ніхто не питав, де вона хоче жити. Соціальні служби до процесу не залучали, а відповідачка просто прислала заяву про визнання позову, попросивши розглянути все без неї.
Це судове рішення Сікалов використовував для легалізації статусу, що дає право на відстрочку від призову або навіть звільнення з армії. ВРП також зафіксувала регулярні перетини кордону цим громадянином протягом воєнного стану, що стало можливим завдяки паперам від Тімошенко.
Найбільш кричущим фактом стала повна втрата матеріалів справи Сікалова. Коли член ВРП Роман Маселко зажадав документи для перевірки, виявилося, що в Октябрському суді їх немає. Довелося проводити службове розслідування та створювати спеціальну комісію для відновлення провадження з нуля.
Лише у вересні 2025 року документи вдалося відновити, що дозволило завершити розслідування. Вища рада правосуддя констатувала, що суддя Тімошенко діяла поверхнево і не намагалася з’ясувати справжні мотиви сторін. Фактично суд перетворився на комерційний «сервіс» для отримання потрібних статусів у документах.
