10 січня минає 110 років від дня народження Василя Непийпива – митця з Полтавщини, який увійшов в історію українського мистецтва як один із найсильніших майстрів пейзажу другої половини ХХ століття.
Він народився 10 січня 1916 року в селі Кам’янка, що нині входить до Диканської громади Полтавського району. Перші художні навички здобував у полтавських живописців Матвія Донцова, Івана Орлова та інших, а згодом навчався у Харківській художній студії.
У 21 рік Непийпиво вже працював оформлювачем у Полтавському музично-драматичному театрі. Його життєвий і творчий шлях перервала Друга світова війна, учасником якої він став. Після війни художник опинився в Києві та долучився до оформлення міста в період повоєнної відбудови.
Із 1951 року розпочалася його активна участь у виставковому житті – обласному, республіканському, всесоюзному та міжнародному. Він постійно експонував свої роботи, а етюдні картини передавали красу української архітектури й природи.
Твори Непийпива відзначалися епічністю, романтичним настроєм і насиченою кольоровою палітрою. Особливо це було помітно в пейзажах, які стали його головним мистецьким покликанням.
За 91 рік життя художник створив понад тисячу робіт у жанрах пейзажу та натюрморту. Його полотна зберігаються в музеях України та світу, зокрема в Національному художньому музеї України в Києві, а також у художніх і краєзнавчих музеях Волині, Житомира, Запоріжжя, Івано-Франківська, Умані, Дніпра, Харкова та інших міст.
Своє бачення мистецтва він пояснював так:
«…в більшості я обходжусь без людської присутності. Пейзаж дозволяє це – природа мисляча, вона дає змогу і великі ідеї передавати без присутності людини».
У 1982 році Василю Непийпиву було присвоєно звання народного художника. Він помер 19 січня 2007 року в Києві, де провів більшу частину свого життя.
Сьогодні його ім’я згадують як символ щирого й глибокого бачення українського краєвиду, який художник умів перетворювати на справжню мову фарб і світла.
