22 лютого минає 220 років від дня народження Левка Боровиковського – одного з піонерів українського романтизму, поета, байкаря і збирача фольклору. Його ім’я тісно пов’язане з Полтавщиною, де формувався характер і світогляд митця.
Левко Іванович Боровиковський народився 1806 року в селі Мелюшки Хорольського повіту Полтавської губернії. Він походив із родини дрібного поміщика, а його дід Лука Боровик був вихідцем зі старовинного козацького роду. Любов до мистецтва в цій сім’ї передавалася з покоління в покоління – дід добре малював і грав на гуслях, а сам Левко змалку захоплювався малюванням. Через це родину в селі називали «Маляренками», а місцевість, де вони жили, отримала назву «Маляренківщина».
Початкову освіту майбутній поет здобув удома, згодом навчався у повітовому училищі в Хоролі та Полтавській гімназії. У 1826 році він вступив до Харківського інституту на філологічний факультет, де вивчав латину, французьку та польську мови, а також історію і географію.
Вирішальний вплив на формування Боровиковського як літератора мав поет Петро Гулак-Артемовський. Саме він заохочував молодого автора збирати український фольклор, працювати над словником і писати власні твори. У 1828 році в журналі «Вѣстникъ Европы» з’явилися перші помітні публікації Боровиковського – поема «Пир Володимира Великого» та балада «Смерть Пушкаря». Відтоді історико-героїчна й фантастична ліро-епіка стала провідною лінією його творчості.
Спочатку Боровиковський писав російською мовою, однак згодом свідомо перейшов на українську. Саме ці твори принесли йому популярність і визнання. Серед відомих назв – «Гайдамаки», «Бандурист», «Ледащо», а також переклади Горація й інших античних авторів.
Після завершення навчання поет отримав ступінь «кандидата за отличие» та працював учителем історії й латини у Курській гімназії, опікувався бібліотекою й займався просвітництвом серед бідного населення. Згодом він викладав у Новочеркаській гімназії, а пізніше – у Полтаві, в Полтавському дівочому інституті, де знову перетнувся з Гулаком-Артемовським. У цей період Боровиковський активно писав байки й балади та продовжував збирати фольклор.
У 1841 році в Петербурзі Євген Гребінка видав альманах «Ластівка», до якого увійшли поезії Боровиковського «Волох», «Розставання», «Чорноморець», «Палій», «Зимній вечір», одинадцять байок, а також понад сто прислів’їв і загадок.
Творчий доробок Левка Боровиковського вражає масштабом:
- понад 600 байок і прибаюток
- 24 балади і думи
- підготовка до друку 200 українських народних пісень
- зібрання 1200 прислів’їв і приказок
Він став одним із перших українських поетів-романтиків, продовживши традиції Івана Котляревського. Писав і прозу, однак ці твори не збереглися. Натомість байки ще за життя автора широко друкувалися, а чимало висловів із них увійшли до народного вжитку.
«Найлучча птиця – ковбаса!», «Хто сам собі дає зарік – пропащий чоловік», «Сова хоть спить, та кури бачить», «Мор, голод і війна – то страшні людоїди, а ще страшніші – злі сусіди».
Левко Боровиковський помер 26 грудня 1889 року. Його поховали неподалік садиби, а у 1986 році могилу поета увічнили мармуровим пам’ятником. Через два століття після народження його творчість залишається важливою частиною української літературної спадщини.
