Маловідоме широкому загалу ім’я науковця Андрія Петровича Пригари заслуговує на особливу увагу сучасників. Наприкінці червня виповнюється 190 років від дня народження цього представника української історичної та правознавчої науки другої половини ХІХ століття. Ювілей є чудовою нагодою згадати дослідників, чия діяльність закладала підвалини університетської освіти на українських землях. На жаль, передчасна смерть вченого у січні 1874 року перервала його кар’єру в період становлення. Він пішов із життя, не досягнувши навіть сорокарічного віку.
Андрій Пригара народився 1836 року на Полтавщині. Кобеляцький повіт вважався осередком козацьких традицій. Початкову освіту майбутній вчений здобув у Київській першій гімназії. Згодом він вступив до Харківського університету. Саме університетське середовище сформувало коло його наукових інтересів. Дослідник зосередився на вивченні історії суспільних станів та державних установ. Це визначило його подальший шлях.
Здобувши науковий ступінь, Пригара переїхав до Одеси. Новоросійський університет запросив його викладати державне право. Робота історика збіглася з періодом бурхливого розвитку університетської науки в південних регіонах України. Тоді активно розширювалися можливості для історичних студій та формувалися нові наукові школи. Сучасники запам’ятали викладача як відданого науці професіонала. Він мав ґрунтовну підготовку. Головним завданням педагога було виховання у студентів самостійності мислення та інтересу до досліджень.
Вчений належав до особливого покоління дослідників. Вони прагнули пояснювати історичні процеси через аналіз законодавства, державних інституцій та суспільних відносин. Хоча наукова спадщина Андрія Пригари не є великою за обсягом, вона чітко відображає тогочасні тенденції. Його праці мають вагоме значення для вивчення розвитку історико-правової думки в Україні. Раптова смерть не дозволила автору повною мірою реалізувати свій багатий науковий потенціал.
Постать Пригари важлива для нашої пам’яті. Його внесок у розвиток вітчизняних державно-правових студій залишається невіддільною частиною української інтелектуальної спадщини ХІХ століття.
